"СЛАЙДИ" Ліна Костенко

СЛАЙДИ

У  нашому  саду  була  розкішна  флора,  -
жоржина  й  кропива,  любисток  і  ревень.
І  прадід  мій  ходив,  як  привид  Ельсінора,
і  сойка  у  кущах  пищала  цілий  день.

Була  в  тому  саду  смородина  й  порічки.
Малина  розрослась,  як  дикий  чагарник.
Індустріальний  подиїх  п'ятирічки
до  нас  у  сад  тоді  ще  не  проник.

Ще  півники  цвіли.  Ще  яблука  родила.
В  городі  ще  стояв  локальний,  свій,  туман.
Бабуся  той  город  так-сяк  обгородила,
а  потім  щовесни  білила  той  паркан.

А  потім  в  паркані  хтось  виламав  штахету,
ліхтариками  груш  вчарований  між  віт.
В  ту  дірку  в  паркані  відрився  світ  поету  -
великий,  і  складний,  і  незбагненний  світ.

Прорубане  вікно  -  з  укропу  у  Європу.
В  Європі  вже  був  млин,  двигучий,  паровий.
І  прадід  мій  ходив,  як  Ной  після  потопу.
А  я  собі,  мала,  була  -  як  херувим.

Я  пурхала  в  саду,  розгойдувала  квітку.
Полохала  в  гнізді  пташину  боязку.
А  вранці  крізь  бузок  дивилася  на  тітку,
котра  була  чомусь  -  як  свіжий  кущ  бузку.

Ідилія?  Кажіть.  Архаїка?  Не  треба.
У  закутку  душі  хай  буде  трохи  сад.
Вже  дожились  -  забули  колір  неба,
воно  буває  кольору  досад.

Хай  буде  сад,  і  дерево  крислате,
і  кіт-воркіт,  і  ще  багато  див.
Доросла  пам'ять  -  то  уже  не  слайди.
Тоді  вже  доля  гляне  в  об'єктив.